Маркіян Лубківський

Україна і Польща не мають права на непорозуміння

Україна і Польща, які переживають сьогодні не найкращі часи у політичних відносинах, не мають права на непорозуміння, враховуючи складне історичне минуле двох країн, в якому завжди грав руйнівну роль фактор Росії.

Маємо усвідомити, що Росія завжди буде «бенефеціаром» українсько-польських чвар. Вона завжди намагатиметься вносити розбрат у стосунки між Україною та Польщею.

Саме тому наші дві держави мають зробити все для того, аби не дати Росії можливість розсварити наші країни, що ослабить їхню стійкість перед російським тиском.

Перше, що треба збагнути, що українсько-польського примирення не досягнути за один день. Цей період буде складним і тривалим.

Польська влада пішла хибним шляхом використання складного історичного минулого між двома країнами, граючи на вже припалих пилом історії, але все ще гострих почуттях поляків. Це — гра на короткострокову, а не на стратегічну перспективу.

Польські керівники сьогодні загалом ведуть доволі жорстку «політику сили і лінію захисту польського інтересу». Це стосується і позиціонування Польщі всередині Євросоюзу і політики щодо України. Польща намагається стати другим центром впливу ЄС на його східних теренах, конкуруючи з Німеччиною та Францією.

З таких позицій поляки намагаються вибудовувати політику і щодо України. З точки зору правлячої партії «Право і Справедливість», така політика дає голоси виборців, хоча останнім часом позиції ПіС дещо похитнулися.

Однак польській владі треба усвідомити, що політична короткозорість у відносинах з Україною є шкідливою для самої Польщі: антиукраїнські випади грають не лише на погіршення двосторонніх відносин з Україною, дають додаткові козирі Росії, але й неоднозначно сприймаються у самому Євросоюзі.

Польща має збагнути, що Україна — незалежна, в тому числі і від неї держава, до якої треба ставитися не через призму минулого, а майбутнього, не зверхньо, а як із собою рівною.

Україна має навести лад у себе вдома, подолавши корупцію, злидні і хаос, піднявши рівень життя людей хоча б до польського, що суттєво поміняло б до нас ставлення з боку поляків. Наші безлад, відсталість і рівень злочинності мають не останній вплив на ставлення поляків до українців.

Нам також треба відмовитися від хибної тези про те, що, мовляв, Польща є адвокатом України у Європі: ми не вчинили нічого такого, щоб нас захищати. Набагато ефективніше було б, не чекаючи, коли Україна одержить статус кандидата на вступ до ЄС, розпочати з Польщею двосторонній переговорний процес щодо всіх ключових питань двосторонніх відносин для їх якнайшвидшого вирішення (на зразок «вступних переговорів до ЄС», які Польща як кандидат на вступ проводила з країнами-членами ЄС, зокрема із сусідами).

Серед важливих кроків та дій, які допомогли б прийти двом країнам до остаточного порозуміння, я бачу такі: — розвинути максимально активну взаємодію на всіх державних рівнях: парламентському, урядовому, президентському;

— активнішою має бути роль МЗС двох країн, які мали б регулярно проводити консультації з відкритих питань українсько-польських питань;

— започаткувати активний діалог на рівні українських і польських партій, передусім, правлячих;

— двом країнам варто зайнятися ВЕЛИКИМ СПІЛЬНИМ ПРОЕКТОМ, яким може стати, наприклад, розбудова інфраструктури на українсько-польського державного кордоні. Це — наведення ладу на існуючих переходах, відкриття нових, побудова якісних доріг з українського боку;

— важливим тут бачу регіональне співробітництво, зокрема взаємодію у форматі Україна—Польща—Литва. Важливо, щоб Україна стала частиною ініціативи «Трьох морів»;

— треба шукати нестандартні формати. Для українсько-польських відносин сьогодні вкрай важливим є фактор США. Тому, думаю, зустріч трьох президентів, міністрів закордонних справ, інші тристоронні формули взаємодії могли б сприяти зближенню. Саме тому я наполягав на важливості участі Президента України у саміті у Варшаві 6 липня ц.р.;

— активізація взаємодії у військовій сфері, спільна участь у миротворчих операціях, проектах НАТО, повернення до роботи успішних форматів з минулого, на зразок «УкрПолбату»;

— створення спільного українсько-польського Форуму примирення та порозуміння, до якого б увійшли українські та польські авторитетні інтелектуали для віднайдення формул, що дозволили б двом народам остаточно зняти всі історичні непорозуміння.

Підсумовуючи: треба мати сильну двосторонню політичну волю і бажання до здійснення усіх перелічених вище кроків назустріч. Немаловажливою є і роль ЗМІ, які могли б стати важливим чинником українсько-польського зближення, висвітлюючи конкретні дії двох країн на зближення.

Джерело: http://m.day.kyiv.ua/uk/article/den-planety/kudy-yde-polshcha