Анатолій Сидорук

Легендарний край

Рівненщина – край партизанської слави, де в роки Другої світової війни народилася УПА, нині перетворився на край мародерства. Багатства краю цинічно розкрадають як заїжджі, так і доморощені злодії. На тлі стрімкого зубожіння народу, згортанні виробництва, зростанні безробіття, подорожчанні життя в цілому, жирують пройдисвіти, які наживаються на нелегальному видобутку бурштину, щебеню, піску, масовій вирубці лісу тощо. Рівненщина, яка завжди славилася своїм самобутнім природним ландшафтом, перетворюється на зону стихійного лиха із сплюндрованою землею. Чому злидарюють люди, які живуть, за біблійним образом, на золотій бочці?

Адже щорічно, за різними оцінками, в Україні нелегально видобувають від 120 до 300 тонн бурштину (найбільший відсоток припадає на Рівненщину), а обсяг тіньового ринку становить 230-300 млн доларів. При цьому надходження до бюджету є мізерними. Так, у 2015 році рентна плата за видобуток бурштину склала лише 50 тис. грн , хоча, за оцінкою експертів, бюджет мав би поповнитися на 1,5 млрд грн. Де ці гроші? У кишенях нелегальних старателів та їх покровителів – і не лише в особі затриманих рівненських правоохоронців і прокурорів, а й високо посадовців у Києві.

Звідси й відповідь на питання: чому досі не прийнятий бурштиновий закон? Чому держава не бере під свій контроль видобуток сонячного каміння? Чому роками ніхто не береться налагодити обробіток бурштину, який приніс би у державну казну мільйони доларів?  Адже через мізерний попит на поліський бурштин в Україні, напівцінний камінь збувається переважно за кордоном – в країнах Західної Європи та особливо цінується в Китаї, Кореї, Японії та Індії. Різниця цін закупівлі каменю в Україні при видобуванні і його продажу в інших країнах відчутно велика: якщо в нас скуповується за ціною 2 євро за грам, то в Гданську (Польща) продається за 10-15 євро. Уявіть собі, на що перетворилася б Рівненська область, якщо був би налагоджений легальний видобуток бурштину і його обробіток на місці. Сотні, а то й тисячі офіційних робочих місць, стабільне поповнення місцевих бюджетів, будівництво і ремонт дитсадків, шкіл, доріг та інших соціальних об’єктів.

Натомість, лише у Рівненській області від нецивілізованого видобутку бурштину лише за офіційними даними станом на 2015 рік виявлено 169 га пошкодженої землі. Насправді площа пошкоджених земель становить тисячі гектарів, але точних даних наразі не має жодна держструктура. Ніхто достеменно не може сказати, скільки за останні роки вирубано і відправлено за кордон лісу. Про масштабність вирубки красномовно говорять голі квартали, які рябіють на гуглівській карті Рівненщини. Хто наживається на вирубці, а фактично на нищенні лісу, продемонстрував факт нещодавнього затримання у Рівному 8 директорів лісгоспів, які привезли хабар за «кришування» їхнього свавілля. Щоправда, скандальний інцидент влада зам’яла за лічені години, зробивши вигляд що нічого не було.

Подвійні стандарти, якими влада послуговується у боротьбі з корупціє, простежуються фактично у всіх сферах її діяльності. З одного боку, можновладці з екранів телевізорів звітують про нарощування виробництва і збільшенні робочих місць, а з іншого боку, вставляє палиці в колеса єдиному в Рівному велетню-підприємству ­ ПАТ «Рівнеазот», яке через газові колізії опинилося на грані зупинення виробництва. Йдеться про підприємство, яке лише до міської скарбниці щомісяця сплачує майже 5 млн грн. і на якому працює понад три тисячі людей. Хіба державницький підхід – позбавити Рівне стабільних доходів і залишити без засобів для існування тисячі рівнян?

Рівненщина – багатий і самодостатній край, щоб забезпечити достойне життя мешканцям області. Воно має не лише багаті поклади бурштину та великі площі лісів, а й чималі запаси торфу, виробництво якого за останні роки зведено нанівець. Область володіє землями придатними для вирощування ягід – малини, смородини, полуниці, які нині користуються неабияким попитом у Європі.

Невже не можна збудувати ягіднопереробний завод і налагодити розвиток садівництва, що знову ж таки дало людям заробіток, а державі валютні надходження. Виходить, що ні, бо простіше рік-три вирощувати на орендованих плодючих землях той же ріпак, продати його за кордон, отримати свої прибутки, а далі – нехай хоч трава не росте.

Є багато проблем, які необхідно негайно вирішувати, допоки наш край не перетворили на марсіанський ландшафт і не вимерли ті, хто не подався по світах на заробітки. І вирішити їх можемо лише ми з вами, бо це наша земля і нам на ній жити!