Лікар ПДМШ проаналізував ситуацію в Станиці Луганській

Перший місяць нинішнього не надто спекотного літа депутат Волинської обласної ради, лікар відділення анестезіології та інтенсивної терапії Волинської обласної клінічної лікарні Сергій Сівак провів там, де може стати спекотно будь-якої миті за будь-якої пори року. У складі червневої ротації Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова анестезіолог із Луцька працював у Центральній районній лікарні Станиці Луганської – селища не просто прифронтового, а розташованого практично на лінії розмежування. Пан Сергій проаналізував ситуацію, що склалася у сфері охорони здоров'я в цьому селищі та загалом - у прифронтових населених пунктах сходу України.

Найближчими днями Сергій Сівак збирається передати підготовлену ним інформаційну записку заступнику голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я Олегу Мусію. За словами лікаря,з  його аналізом цілковито погодилися колеги з ПДМШ: хірурги Тамара Ковтун (м. Дніпро) і Вадим Мартаков (м. Запоріжжя), анестезіолог Сергій Москалець (м. Дніпро), акушери-гінекологи Йосип Кутасевич (м. Вінниця) та Маряна Побережник (м. Стрий), отоларинголог Юлія Паскевич (м. Київ).

Вступ

Хоча мова йде про одну з багатьох лікарень Донецької та Луганської областей, що опинилися у складній ситуації, пов'язаній з російсько-українською війною, медики-добровольці переконані: схожі питання та проблеми наявні також і в інших медичних установах у зоні військового конфлікту (Новоайдарська, Попаснянська, Бахмутська ЦРЛ).

До військового конфлікту Станично-Луганський район та його адміністративний центр нараховували відповідно 65 і 16 тисяч населення. Специфічною особливістю Станично-луганської ЦРЛ було її географічне наближення до обласного центру. Лікарню ввели в експлуатацію в 1984 році. Вона розрахована на 290 ліжок із типовим штатом працівників.

У серпні 2014 року територія лікарні опинилась під перехресним вогнем артилерії. Через два прямі влучення в будівлю було повністю зруйновано крівлю, панельне перекриття ліфтової шахти, вибиті усі шибки, порушені комунікації електро- та водопостачання. Також кілька десятків мін і снарядів розірвалось на території лікарні. За кілька місяців активних бойових дій штат лікарні скоротився більш ніж на половину. Однак силами й коштами обласної та районної ради, зусиллями трудового колективу і за фінансової підтримки міжнародних організацій, приватних підприємців та інших спонсорів роботу медзакладу з квітня 2015-го відновлено в цілодобовому стаціонарному режимі.

Сьогодні Станиця Луганська є одним із географічно найвіддаленіших райцентрів контрольованої українською державою частини Луганської області. До Сєвєродонецька – новоствореного адміністративного обласного центру та імовірного центру госпітального округу – 150 кілометрів (3–3,5 години їзди на автомобілі по магістралі з ділянками практично відсутнього асфальтового покриття), а до Біловодська, лікарня якого розрахована на прийом вагітних та породіль Станично-Луганського району, у тому числі їхнього оперативного лікування – 70 кілометрів.

Станично-Луганська ЦРЛ фактично розташована на лінії ведення бойових дій, відстань від якої до лікарні складає лише 3–4 кілометри. Протягом періоду ротації (з 1 до 30 червня 2017 року), за винятком кількох днів, сутички з ворожою стороною із застосуванням стрілецької та іншої зброї не відбувались, можливо, завдяки так званому "хлібному перемир'ю".

Через близькість до Луганська – потужного промислового центру - багато мешканців селища та району працевлаштовані в неконтрольованому українською владою колишньому обласному центрі. Щодня близько 6–7 тисяч місцевих жителів перетинають контрольно-пропускний пункт в обидві сторони. Такому стану речей сприяє відсутність промислових і сільськогосподарських підприємств на території району, незацікавленість або самоусунення влади від процесу створення нових робочих місць, стимулювання розвитку приватного підприємництва, залучення інвестицій тощо.

Проблеми

Одною з проблем у галузі охорони здоров'я Станично-Луганського району є кадровий дефіцит, насамперед – лікарського персоналу. Станом на сьогодні територіальне медичне об'єднання не має жодного отоларинголога, фтизіатра, рентгенолога, трансфузіолога, уролога, лікаря-лаборанта та деяких інших спеціалістів. Для потреб району необхідно залучити 36 лікарів, з яких 26 – суто в ЦРЛ, у тому числі - кілька лікарів сімейної медицини. Неможливо виконати клінічний протокол, якщо лікар, наприклад, позбавлений можливості провести елементарні біохімічні обстеження крові, отримати консультації суміжних спеціалістів чи вчасно і в необхідному обсязі виконати процедуру трансфузії крові (відділення переливання крові не функціонує, хоча саме його послуги в період ведення активних бойових дій є воістину неоціненними).

Некомплект середнього персоналу складає приблизно 30–35%, що також вносить серйозний елемент нестабільності в діяльність закладу.

Проблемою є також те, що обласні лікувальні та діагностичні заклади залишились на окупованій території. Наприклад, сьогодні обласна лікарня складається з кількох розрізнених частин, розташованих у містах Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному. Обласний онкологічний диспансер займає лише 20 ліжок центральної районної лікарні у Кремінному, без украй необхідних відділень хіміо- та рентгенотерапії. Комп'ютерних томографів у містах обласного значення є тільки два, причому обидва – у приватній власності. Коли пацієнту з важкою черепно-мозковою травмою була потрібна консультація нейрохірурга, виявилось, що на контрольованій території є тільки 3 таких фахівця.

Медики-волонтери вважають за потрібне торкнутися й питання інформаційної присутності (точніше повної інформаційної відсутності) держави Україна в засобах масової інформації, якими користується населення цього та інших районів Луганської області. 32 канали телебачення так званої "НЛР" та Росії з постійним "промиванням" свідомості від Кисельова, Плотницького та інших голосів "русского міра" і жодного українського телеканалу чи радіо! Друковані видання приходять із запізненням у 5-7 днів і можуть називатися українськими лише умовно. Зусиль волонтерів, українських артистів, що зрідка виступають перед місцевим населенням, абсолютно недостатньо для українізації свідомості місцевих жителів.

Можливі рішення

На погляд медиків-волонтерів, міцне становище української влади на проблемних територіях, зокрема у сфері медицини, має бути забезпечене наявністю повного комплекту лікарського та сестринського персоналу, здатного надавати необхідну для рівня ЦРЛ медичну допомогу, а також, повноцінним бюджетним фінансуванням закладів охорони здоров'я, що розташовані в зоні АТО. Одним із варіантів залучення медичного персоналу для роботи в цих закладах може бути "пряник" у вигляді підвищеного коефіцієнту заробітної плати – 1,5. Зрозуміло, що реалізація такої програми вимагає додаткового бюджетного фінансування та відповідних змін законодавства.

Відсутність або несформованість мережі обласних лікувально-діагностичних закладів на контрольованій частині Луганської області повинна бути в найкоротші терміни ліквідована профільним міністерством, Кабінетом Міністрів та обласною державною адміністрацією.

Для вирішення проблеми інформаційної відсутності необхідно якнайшвидше встановити потужну телерадіостанцію, до зони покриття якої увійде вся територія Луганської та Донецької областей, зі звичним набором українських телевізійних і радіоканалів.