ЧАС ДОРОСЛІШАТИ, - Г. Друзенко

Автор: президент ПДМШ Геннадій Друзенко

Чотири роки тому ми раптом відчули себе суб’єктом історії. Ми, the people of Ukraine, спромоглися поламати плани Януковича і Кремля. Ми виявились справними воїнами: виграли нерівний бій у кримінального клану в Києві і зупинили російську навалу на сході.

Але відстояти право на державність - не значить перемогти. Ми досі не наповнили нашу державність змістом, заради якого варто було боротися і вмирати. Ми залишаємось в порочній парадигмі "людина для держави, а не держава для людини". Попри ріки крові, ми так і не догризли пуповиння, яке, неначе налигач, прив’язує нас до "совку".

Ми не дозволили перетворити Україну на малоросійську губернію, але плещемо в долоні, коли вона щодня перетворюється на модерну колонію: сировина і мізки широкою рікою пливуть на Захід, натомість кредити МВФ, товари з високою доданою вартістю та виробництво, що потребує некваліфікованої праці, - в Україну.

Раптом, на четверту річницю революції, якою захоплювалось півсвіту, ми опинилися у майже замкнутому колі недружніх держав.

Наші вчорашні адвокати перетворились на прокурорів; вчорашні друзі-сусіди затято блокують наші ініціативи в НАТО та ЄС; на території вчорашніх союзників, які стали майданчиком для "мінського формату", серед біла дня викрадають наших громадян; з президентом Молдови у очільника української держави взаємна алергія, а з Росією - неоголошена війна. Схоже, на черзі Грузія, з громадянами якої українська влада поводиться точно так, як "орли Захарченка" поводились з протестувальниками чотири роки тому.

Ми бачимо, що напівміри у боротьбі з корупцією, що наївно оголошена головним ворогом реформ, схожі на боротьбу з грипом торішніми антибіотиками, до яких мутований цьогорічний штам давно адатпувався. Чи як класова боротьба за вченням Сталіна: чим більше антикорупційних органів, тим більше навколо корупціонерів-ворогів.

Ми бачимо, що ракурс подання та інтерпритацію новин майже будь-яким впливовим медіа можна заздалегідь вгадати, знаючи, якому олігарху воно належить.

Вже майже напевно можна стверджувати, що результат наступних виборів визначатиме популістська риторика про пенсії та субсидії, а не чесна дискусія про нові технології та створення умов для розвитку креативного класу.

Можна продовжувати, але чи потрібно? Хмар на осінньому небі і так не бракує...

Що ж пішло не так?

Думаю, сьогодні очевидно, що наша революція, яка по факту стала дворцовим переворотом, та (давно вже окопна) війна за незалежність так і не народили нову контреліту. Не створили матрицю людей, що поділяють альтернативні до нинішньої влади цінності і спроможні ефективно взаємодіяти. Ані військові, ані церкви, ані "громадянське суспільство", ані бізнес-середовище не спромоглися народити українську "Solidarność".

Тому наразі (принаймні поки чинна влада - на відміну від попередньої - не проявляє ознак демонтажу української державності як такої) немає сенсу робити нову революцію - вона приречена стати лише черговим дворцовим переворотом. Зміняться лише прізвища - не правила гри, традиції та парадигми. А змінювати прізвища набагато правильніше на виборчих дільницях, а не у вуличних боях.
Ми знову на марафонській дистанції. Бо наше завдання - не виправити баги у "вінді", а написати альтернативну систему. Але для цього слід насамперед второпати, що її не можна просто скопіювати з НАТО, ЄС, США чи кого ще там.

Інфантильність - намагання калькувати поведінкові моделі батьків і з заздрістю приміряти стрій старшої сестри чи брата. Дорослість - це коли розумієш, що твоє життя неповторне, воно твоє і тільки твоє. Поради сусідів і допомога друзів - це добре, але вирішувати, як жити, і відповідати за свої рішення нам і тільки нам.

Саме за цей шанс подорослішати і зажити нарешті власним розумом, поклала життя Небесна Сотня на Майдані і досі кладе - небесна дивізія на Донбасі.

І хто б що б не казав, ці жертви недаремні, якщо ми використаємо шанс нарешті подорослішати, який вони дарують нам ціною свого життя.

Джерело: https://www.facebook.com/gennadiy.druzenko/posts/10155218248378412